Але вона відповіла на мій лист:
Євгения Володимировна!
- Доброго вечора, Сашуня!
На твої листи спробую також відверто відповісти.(вчорашній і той, що ти писала влітку)
Почну з головного.
Часто і сміливо ти звертаєшся до мене, як до матері, але я впевнена, що ти сама поки що не розумієш всю глибину, відповідальність... і просто, відчуття, що і пояснити підчас неможливо, материнське відчуття, яким ти мене наділяеш...
Ні, я не забороняю, не відмовляюсь, ні, але....
Якби тобі був годік, або трошки менше, або трошки більше, і мені довелося б тебе виxовувати, тоді б ми поріднилися та могли б стати мамою та донькою. Але ми познайомилися, коли тобі було 17 років. Ти вже склалася як особистість, нехай і юна.
Стосунки батьків та дітей доволі часто бувать дивовижно складні ( маю на увазі кровне рідство), що вже і казати про людей, які багато років жили окремо, розвиваючись кожен по-своєму, маючи і певне, своє оточення...
Як мені здається, тебе я розумію, загалом. Твоє бажання мати маму хіба можна не поділяти?
В мені ти, мабуть, побачила ті риси, які мріяла б бачити в своїй мамаі, можливо ти ідеалізуєш мене в чомусь.
Але я впевнена, що по суті, по глибині, яка частоє таємницею, ми з тобою дуже мало знаємо одна одну, а тому краще надати перевагу ненав’язливим дружнім стосункам, аби потім не розчаровуватися, що незрівнянно важче було б для нас обох. Адже весь цей час довів, наскільки по-різному ми реагуємо на багато речей, скільки невиправданих образ та непорозумінь ми пережили.
Тому прислухайся душею до цих моїх слів.
Мати маму – це щастя! Але колись мами уходять від нас, уходять з життя..., залишаючись назавжди в нашій душі, зігріваючи її, захищаючи.. Так усроєне життя...
Ти же, Сашуня, повноцінно відчуєш материнство, коли сама даш життя новій людинонькі. Тоді ти наздоженеш все втрачене через відсутність своєї мами...
А я, котру ти наділила рисами матері в своїй уяві, назавжди залишуся твоєю старшою, щирою подругою. Зрозумій це, повір. І давай уйдемо від дрібниць, розладів, підчас штучних.
Ти славная, добрая, розумная дівчина. Залишайся юною та чистою якомога довше
(той випадок, про який ти написала в своєму листі, так – то деже боляче, намагайся забути назавжди), сьогодні, коли ти доросла, не піддавайся ніякій спокусі. Сьогодні ти несеш відповідальність і за себе, і за ту людиноньку, яка тебе назове мамою. Не поспішай, не роби «як всі», «як інші». Ти сама собі закон. А якщо в чомусь не впевнена, маєш сумніви – завжди чекаю тебе питаннями на будь-які теми. Не зможу відповісти я, підемо до храму, знайдемо духовного отця і його поради зміцнят тебе, допоможуть, тим більш, що віруюча людина. А законом християнького життя є заповіді Божії. І якщо ти, Сашуня, не бажаєш для своєї майбутньої дитинки, а я знаю, що це так, своєї долі – живи по заповедях, частіше бувай в храмі, проси вибачення у Господа за помилки рода свого і сама вибачай, не тримай образ на своїх батьків... Дуже багато в нашому житті залежить від суворого виконання, дотримання внутрішніх законів. Неможна грати з життям. Що посієш – то і пожнеш.
Для мене ти залишаєшся маленькою вільною пташкою, яку я приручила і тому несу відповідальність. Я хочу бути потрібною тобі, ділити радості та смуток. На то ми і друзі!
В хвилини розладів я ніколи не прощалася, завжди казала «До побачення», а значить
зустрінемося, побачимося, будемо дружити! Якщо я не відповіла на дзвінок, це ж зовсім не значить, що не хочу, зникла, пропала, буває безліч ситуацій і причин в дорослому житті, коли відповісти просто немає можливості. З’явиться, і обов’язково наздоженемо.
Не впускай в себе самотність, я завжди з тобою, де б ти не була.
Залишаюсь твоєю старшою щирою подругою.
Сподіваюся, ти вірно, без образ, зрозумієш мене!
Я не можу не переживать , не xвилюватися, не думати, даже якщо не телефоную, це ніяк не означає, що забула геть і не думаю.
Ти поряд завжди. А помилки в написанні листа, звісно, не дуже добре, і треба старатися їx позбутися (добре, що вибачаєшся за ниx)
( коли пишу листа німецькою, теж вибачаюсь за помилки), але xай це, як то кажуть, буде найбільшим твоїм недоліком...
саша Бутенко
-I can't so Yo

Незабываемое чувство дома. Летнее домашнее утро. Теплый ветерок стукнет в окно, а за окном бесконечно проезжающие мотоциклы. Из кухни пахнет чем-то вкусным, доносятся такие родные голоса, перебивающие никем не слушаемый телевизор. За другим окном – сад. И ты бежишь за ягодой, вспомнив, что ты ее так давно не собирал. И срывая с куста, наслаждаешься неповторимым вкусом детства. Полдень. Гул смолкает. Настает жара. Но через несколько часов шум появляется снова и люди, и комары, и мухи, и еще больше – мотоциклов и машин. Кто-то снует в огороде, кто-то, расплывшись в улыбке, лузгает семечки. И всё вроде такое до боли привычное, но такое родное и милое, чего и не хватает в современным мегаполисах.
Спасибо, мам, за детство и за такую неимоверно милую атмосферу! Извини, что так редко говорю, что люблю тебя

Моя милая мама,самая любимая!Самый главный человек в моей жизни!Я очень рада когда ты улыбаешься,когда ты плачешь моя душа плачет вместе с тобой!Ведь ты самый близкий и самый любимый человек и очень сильный,нет не физически,морально!Ты очень хрупкая и нежная!Ты одна ни когда не предашь,и порвёшь того кто обидит!Не возможно всё сказать словами и выразить все мои чувства!ЛЮБЛЮ ТЕБЯ БЕСКОНЕЧНО.

Я всегда считала, что у меня есть семья! Родители, что живут только ради нас с братом, мой муж, который живет и дышит мной и дочкой. Спасибо мама, ты мне сегодня открыла глаза на то, что я плохая мать и жена, а как вывод и дочь. Прости меня, я не оправдала надежд ваших. Мне правда очень жаль.
Мне жаль, что у меня нет семьи, какая была у вас с папой. Мне жаль, что не умею воспитывать ребенка, как ты воспитала нас. Я никчемная.
Прости меня за это.

Первое письмо. Ну кому я еще могу написать, как не своей любимой мамуличке. Мамочка, ты самое дорогое, что есть у меня в жизни. Все ссоры, скандалы, недоговорки – это всё ничто по сравнению со всем хорошим, что у нас с тобой было. Я просто хочу чтоб ты знала, хоть я и ору на тебя иногда, делаю всякие глупости, хамлю и т.д., я не теряю своего уважения к тебе, ты всегда была, есть и будешь для меня авторитетом и ровняюсь я всегда на тебя, хоть ты это и не всегда видешь, но знай об этом. Ты у меня сильная сколько всего уже пережила и много еще переживешь. Прости меня за всё, за всё плохое, что я уже успела натворить. Я тебе обещаю, что никогда тебя не брошу. Я очень рада, что у меня именно такая мама, именно ты. Спасибо, что терпишь меня. Я тебя очень сильно люблю и всегда буду любить тебя несмотря ни на что. !!!

Моя мама.... женщина строгих правил. Я всегда не понимала почему она не разрешала мне гулять, почему она не пускала меня на вечеринки, всегда думала неужели ей так сложно дать мне денег для того чтобы я посидела с классом где-то. Я всегда с ней ругалась. хлопала дверью. неважно какой. часто плакала, в порыве злости говорила слова похожие на "И почему мне такая мать досталась". плакала я, плакала и мама. Но однажды я сдала документы в другой город. не ради отличившихся там педагогов , не ради красоты города или что то ещё. сдала ради того что бы уехать. уехать и не слышать всего это. уехала чтобы не слышать ее ругань, уехала чтобы в доме хотя бы остались на месте двери. и я уехала. понимаете ведь... студенческая жизнь. ни мамы. ни запретов. но однажды после шумного вечера ко мне позвонила племянница. в криках, слезах, в панике и в ее дрожащем голосе я услышала одно. "Тети больше нет."
То есть моей мамы больше нет. ее не стало. я приехала домой. когда то я мечтала что забегу в дом крикну "Мамууууся я приехала. Семестр выдался сложным, но я вырвалась."